П'ять місяців боротьби за Курщину: військові експерти розповіли, навіщо вона Україні

Схоже, Курщина стала для путіна особистою справою. Він намагається будь-що-будь повернути цю територію під контроль росії. Чому? Бо хоче мати "козир" у рукаві, якщо раптом доведеться сідати за стіл переговорів.

А Україна тим часом не здається. Вже п’ятий місяць наші тримаються за цей шматок землі, попри всі складнощі. Звісно, допомагає дозвіл на використання американських ракет і природні бар’єри, як-от річки. Але й тут не все просто: росіяни повернули близько 40% територій, які ми контролювали на старті операції. Про це пише The Washington Post.

Чи виправдана ця битва

Як це часто буває, не всі погоджуються з таким рішенням. Дехто вважає, що Україні краще було б укріплювати вже існуючі фронти, а не розпорошувати сили.

Ось що сказав полковник Дмитро Волошин, командир 82-ї бригади ЗСУ:

Чесно кажучи, я й сам спочатку був скептичним щодо цієї операції.

Проте, за його словами, важливість цієї битви стала очевидною з часом.

Навіщо це Україні

Прихильники операції пояснюють: російський наступ із півночі був лише питанням часу. І якщо намагатися контратакувати на сході чи півдні, це могло б бути ще складніше через міцні укріплення ворога.

До того ж росія обстрілює наші прикордонні області, зокрема Сумщину, ледь не щодня. Або використовує керовані авіабомби, або завдає ударів іншим озброєнням. У селах, де колись вирувало життя, тепер лише зруйновані будинки. Більшість людей покинули свої домівки. Дехто з них перетворився на тимчасові бази для військових чи медпункти.

Що відбувається на фронті

росія стягнула до Курської області близько 60 тисяч солдатів. І вони не церемоняться — використовують усе, що мають. Якщо наші війська відступлять, ці сили знову сунуться вглиб України.

Для Путіна це справа принципу, — каже капітан Олег Ширяєв, командир 225-го штурмового батальйону. — Він кинув сюди свої найкращі підрозділи. Ми воюємо з елітними військами, але ми тут залишаємося. Ми нікуди не підемо.

35-річний Андрій, який очолює підрозділ безпілотників, розповідає, як змінилися російські тактики:

Спершу йшли танки — ми їх знищували. Потім БТР — теж знищували. Тепер використовують мотоциклетні групи. А якщо і це не працює, вони йдуть пішки.

Його колега, 25-річний Дмитро, командир десантно-штурмової роти, називає російські дії "м’ясними штурмами". За його словами, навіть за величезних втрат ворога, зламати українську оборону цієї зими їм буде дуже складно.