Чому не можна кричати на дітей: психолог розповів про негативні наслідки

Про те, чи можна підвищувати голос на дітей, сперечаються не один рік — як батьки на кухнях, так і педагоги на конференціях. І хоч часом здається, що крик — найшвидший спосіб "достукатися" до дитини, насправді це зовсім не так. Психологи наголошують: кожен наш емоційний зрив залишає глибокий слід у свідомості дитини.

Що відбувається, коли ми кричимо

• Психологічна травма. Дитячий розум, як губка, вбирає все — і любов, і страх. Крик може налякати дитину так, що вона почне асоціювати близьких із джерелом загрози. Дитина не просто "слухняно замовкає", а й часто "заморожується" від страху. А тепер уявіть: це не лише миттєва реакція. Такі моменти підривають віру в себе, формують тривожність і можуть перетворитися на низьку самооцінку в підлітковому віці.
• Розрив у комунікації. Замість того щоб почути, що саме від неї хочуть, дитина чує тільки шум і гнів. Спробуйте пояснити людині щось у кімнаті, де голосно гримить музика — ефект буде той самий. Крик не вчить дитину аналізувати свою поведінку чи робити висновки. Він просто "відключає" її можливість чути й розуміти.
• Поганий приклад. Діти копіюють дорослих. Це аксіома. Якщо мама чи тато кричать, щоб добитися свого, чому дитина має поводитись інакше? У школі, на майданчику чи вдома вона буде вдаватися до тієї ж "методики" у спілкуванні. Бо для неї це — норма. Відтак, замість виховання терплячої й розумної людини ми підсвідомо вчимо дітей агресивності й конфліктності.
• Емоційний бар’єр. Крик — це кілок між вами та вашою дитиною. Чим частіше ви підвищуєте голос, тим далі вона віддаляється від вас емоційно. Діти, які регулярно чують крики, стають замкнутими, не довіряють батькам і бояться говорити про свої проблеми. А це вже перший крок до складнощів у стосунках — і не лише з вами, а й з іншими людьми у майбутньому.

А як інакше

• Говоріть спокійно. Я знаю, легше сказати, ніж зробити. Але спокійна розмова — це саме той ключ, який допоможе зрозуміти дитину і пояснити їй свої емоції. Не бійтеся казати: "Мені зараз дуже важко, бо я втомився". Діти вчаться емпатії саме так — через приклади.
• Хваліть за хороше. Покарання завжди простіше, ніж заохочення, але ось парадокс: коли дитину хвалять за добрі вчинки, вона сама хоче їх повторювати. І це працює краще за будь-який крик.
• Вчіть розуміти емоції. Замість крику спробуйте разом розібратися: "Чому ти так вчинив? Що тебе засмутило?" Навіть малеча може вчитися називати й контролювати свої почуття — головне, щоб ми допомогли їй у цьому.

Звісно, ніхто з нас не ідеальний, і всі ми часом "зриваємось". Але важливо пам’ятати: крик — це не виховання. Це лише крик. А для дитини це — ще одна цеглина в стіні нерозуміння між нею і вами. Замінивши крик на терплячу й конструктивну розмову, ми будуємо зовсім інший міст — міст довіри, любові й підтримки. І хіба це не головне у стосунках із нашими дітьми?