57% українців готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно: результати опитування

У грудні 2024 року Київський міжнародний інститут соціології вирішив ще раз запитати людей про їхній "запас міцності" у війні. Опитування проводили телефоном. Якщо простіше, це виглядало так: випадково генерували мобільні номери, телефонували людям і запитували їхню думку. Зібрали відповіді майже тисячі громадян (985, якщо бути точним), які зараз живуть на території, контрольованій Україною. 

Тож, як довго українці готові терпіти війну

Виявляється, більшість все ще налаштована стояти до кінця. Наприклад, на початку року 71-73% казали: "Скільки треба, стільки й триматимемося". Але до жовтня цей показник впав до 63%, а у грудні — до 57%.

Що це означає? Люди почали відчувати втому, це правда. Але, з іншого боку, частка тих, хто готовий "протриматися ще кілька місяців або пів року", майже не змінилася — це близько 18-21%. Зросла інша цифра: з 12% до 18% побільшало тих, хто сказав: "Я не знаю, скільки ще зможу". І це доволі показово: війна приносить не лише втому, а й невизначеність.

Що впливає на ці настрої

Цікаво, що економічне становище теж має значення, хоча й не вирішальне. Серед заможніших людей 70% готові стояти до кінця. У тих, хто має середній дохід, таких 58%, а серед менш забезпечених — 51%. Проте навіть у найуразливіших верств населення більше половини кажуть, що готові триматися.

Регіональні особливості

На початку року Південь і Схід виглядали менш оптимістично. Наприклад, у жовтні на Сході тільки 38% сказали, що готові триматися "скільки треба". Але до грудня ситуація трохи вирівнялася: тепер 51% на Сході і 57% на Півдні відповідають так само.

На Заході та в Центрі, навпаки, стався спад. Раніше там підтримка була найвищою — понад 70%. Тепер ці регіони ближчі до загальнонаціональних показників: 57% на Заході і 59% у Центрі.

Цифри говорять самі за себе: українці, попри втому, все ще тримаються. Хтось впевнений у своїх силах, хтось вагається, але головне, що дух боротьби не зник. Війна змушує кожного з нас шукати нові джерела сил і віри, навіть коли здається, що вже немає з чого черпати.